Андрій Романович Іванів, відомий серед побратимів під позивним «Хотабич», народився 9 квітня 2001 року в селі Закітне Краснолиманського району Донецької області. Його дитинство минало серед тихих лісів і невеликих вулиць рідного села — у простій, працелюбній родині. Попри непрості життєві обставини, Андрій зростав добрим, світлим і щирим хлопцем, який умів триматися гідно та завжди знаходив сили рухатися вперед.

    У 2017 році він закінчив Лиманську спеціальну школу №34, а у 2019 році — Лиманське професійно-технічне училище, де здобув кілька робітничих професій: монтажника гіпсокартонних конструкцій, маляра та штукатура. Після завершення навчання працював неофіційно — на автомийці та на будівельних роботах, допомагаючи родині й намагаючись самостійно стати на ноги.

    Андрій був активним і спортивним юнаком. Захоплювався футболом, посів 2-ге місце у чемпіонаті Донецької області, а також займався хортингом, здобувши 3-тє місце на змаганнях у 2018 році. Саме спорт виховав у ньому наполегливість, витримку, сміливість і готовність підтримувати інших — риси, які стали визначальними у його характері.

    Його життєвий шлях був позначений важкими втратами — Андрій рано втратив батьків. Найближчою рідною людиною для нього залишався брат — Іванів Михайло Романович. Батько, Іванів Роман Михайлович, родом зі Львівщини, після переїзду на Донеччину працював у колгоспі. Мати, Неклеса Наталія Павлівна, уродженка Житомирщини, працювала дояркою.

    У 2021 році Андрій Романович прийняв свідоме рішення — підписав контракт і став військовослужбовцем Збройних Сил України. На момент початку повномасштабного вторгнення він уже проходив службу в Донецькій області. Спочатку обіймав посаду кулеметника, згодом став бійцем розвідувального підрозділу. Виконував надскладні бойові завдання: діяв у тилу ворога, тривалий час перебував у засідках, брав участь у штурмових діях, сприяв захопленню ворожих військовослужбовців у полон.

    Андрій неодноразово зазнавав поранень і проходив лікування в Костянтинівці, однак щоразу повертався до строю, до своїх побратимів. Його пам’ятають як сміливого, надійного, світлого воїна, який ніколи не скаржився і завжди був там, де було найважче.

    Свій останній бій Андрій Романович Іванів прийняв поблизу міста Лисичанськ Луганської області, де загинув у запеклому протистоянні з ворогом. Україна втратила мужнього захисника, а побратими — вірного друга. Посмертних нагород він не отримав, проте його подвиг — у самій службі, у сміливості та самопожертві, з якими він боронив рідну землю.

    Похований Герой на Дніпропетровському військовому цвинтарі — поруч із тими, хто, як і він, віддав найдорожче за свободу України.

    Життя Андрія Іваніва — це шлях молодого чоловіка, який, попри всі випробування, обрав бік світла й до кінця залишився вірним Україні. Його пам’ять житиме в серцях рідних, побратимів і всіх, хто шанує Героїв, що віддали життя за нашу державу.

Вічна пам’ять і слава Герою.

© Company

2026