Андрій Олексійович Орловський народився 20 лютого 2000 року в місті Лиман Донецької області. Навчався у НВК «Лиманська гімназія», де з 2006 по 2017 рік формувався як наполеглива, чесна та відкрита людина. З ранніх років Андрій проявляв любов до спорту, особливо — до футболу. Він брав участь у змаганнях за місцеву ДЮСШ, уболівав за футбольний клуб «Шахтар» Донецьк і мріяв одного дня жити в мальовничих українських Карпатах. 

    Його життєрадісність, впевненість та доброзичливість надихали всіх навколо. Коли у 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, Андрію було лише 22 роки. Попри молодий вік, він без вагань став на захист Батьківщини. Його слова «хто, якщо не я» стали відображенням характеру, принциповості та сили духу. У березні 2024 року Андрій був поранений у бою та отримав відзнаку «За поранення» — підтвердження його мужності та стійкості.

    Служив Андрій у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, у мотопіхотному батальйоні «Ведмеді» на посаді навідника мотопіхотного взводу. Побратими згадують його як рішучого, відповідального та хороброго воїна, який завжди йшов уперед, незважаючи на небезпеку. 24 вересня 2024 року Андрій загинув поблизу міста Вугледар, виконуючи бойове завдання.

    Він тримав оборону до останнього, захищаючи свою землю, свій народ і своє майбутнє. Похований Герой на Лісовому кладовищі міста Києва, серед тих, хто назавжди вписав свої імена у новітню історію України.

    Життя Андрія Орловського — це життєвий шлях молодого чоловіка, який мав мрії, плани, силу та віру. Він віддав своє життя за свободу України, залишивши по собі глибоку любов, гордість і світлу пам’ять у серцях тих, хто його знав.

    Вічна слава Герою «Густаву».